Всьому початок є любов...
Мета. Виховувати у молоді почуття прекрасного в житті, повагу до протилежної статі, розвивати духовність у студентів, естетичний смак; сприяти усвідомленню великої сили чистого і зворушливого кохання, яке облагороджує душу, кличе на подвиги, пробудити щирі почуття, шляхетні поривання, прилучити молодь до культури почуттів.
Місце проведення та обладнання. Святково прикрашена актова зала, сцена. Ілюстрація “Пустун Ерот стріляє з лука валентинки”, музичні записи, плакати з цитатами: “Всьому початок є любов”; “Любов – це дар. І Бог сам вибира, хто заслу –жив оце пізнати диво”; “Любов – поезія і сонце життя”; “Минуще все, любов лиш вічна”; плакати – вітання зі святом.
Вступ
Вічна, нестаріюча тема кохання…
Вона примушує серця битись в унісон, здійснювати незлічені подвиги заради коханої людини. Заставляє по-іншому дивитись на світ. Чисте, щире кохання випромінює доброту, окрилює, є джерелом натхнення творчості.
Усі ми прагнемо любові, яка поглинула б нас із головою і тривала все життя. І не важливо, де і як спалахує полум’я кохання, але нестримний потяг двох одне до одного буває більше від розуму, ніж від серця. Тоді чому буває божевільним кохання!? Любов безрозсудна, безтямна, коли втрачають голову від кохання? Про таке кохання ми всі чули або читали. Але це не творча сила, а руйнівна. Навряд чи
психічно нормальна людина зможе прожити все життя у стані солодкого божевіл-ля. Психологи вважають, що за відчуття рівноваги та надійності стосунків відпо-відає “формула кохання” – зміна сильних емоцій спокоєм, що є ключем до рівних стабільних стосунків.
Чарівна пора юності, пора пізнання самих себе і довкілля, час, коли майже до кожного приходить перше кохання. І з ним пов’язані не тільки перші щасливі неповторні переживання, а й гіркі та болючі розчарування.
Ми маємо навчитися любити одне одного. Зазвичай, потреба у коханні найбільш властива людині в юності, але закономірний і неминучий у цьому віці сплеск пристрасті далеко не завжди викликається власне коханням. Досить часто за це прекрасне почуття сприймається закоханість. “Три джерела має прагнення люди-ни: душу, розум і тіло. Прагнення душі породжують дружбу. Прагнення розуму породжують повагу. Прагнення тіла породжують бажання. Поєднання трьох прагнень породжують любов”, - так описує любов давньоіндійський трактат “Гілка персика”. У закоханості цього злиття немає, емоційна прив’язаність базується тільки на одному (максимум на двох) потягах: дружбі або бажанні.
Завдяки зрілій любові кожна людина може витримати всі життєві негаразди, здолати будь-які перешкоди. Любов – це джерело енергії та моральної сили. Любити людину – це велике щастя і відповідальність, це постійне очікування та жертовність, це безмірне розуміння та бажання принести любов до мудрості, і мудрість до любові. Отож нехай невичерпним буде ваше джерело. Даруйте свою любов людям і повернеться вона вам сторицею. Знайдіть у цьому непростому світі свою “половинку” і будьте щасливі.
Минуще все, любов лиш вічна.
Міліють ріки, душі і слова.
І лиш вона пронизує сторіччя,
Перецвітає й знову ожива.
(Святково прикрашена сцена. Під звуки чарівної ліричної мелодії виходять ведучі)
Ведуча. Плаче розгублена скрипка
Здалеку десь, з висоти…
І ні початку не видно,
І до кінця не дійти…
Ведучий. Хто її струни тривожить знову і знову?
Ведуча. Це на печаль не схоже.
Схоже скоріш на любов…
Ведучий. Любов…Спробуй осягни її, коли вона, як світ, велика і давня. Спробуй опиши, коли люди вклали її в одне-однісіньке слово-люблю!
Ведуча. Любов…Це й невинна іскра, що раптом спалахує дивовижною, загравою, страшний буревій, що гасить ту пожежу і запалює нову, ще дивовижнішу.
Ведучий. Це й грандіозна сніжинка з химерними, загадковими малюнками своєї сутності, що зникає при першому подиху тепла, і важка гаряча сльоза, здатна розтопити вічні людські байдужості.
Ведуча. Любов…Ви довіряєтесь своїм почуттям! На ваших вустах посмішка
як промінь ранкового сонця. У ваших серцях випромінюється тепло, ласка, ніжність. У вашому серці горить полум’я любові!
Ведучий. А особливо сьогодні-в день Святого Валентина.
(звучить пісня “Валентинів день”)
Судьба моя, карусель из седых дорог.
Крутится мир в колесе, в колесе тревог
Я как и все, как и все так же одинок
Но как прожить в этом мире не любя!
А я так ждал, но никто не вошел в мой дом,
Надев пальто, я пройдусь, и за тем углом
Я может быть, повстречаю тебя.
Припев:
Ведь он придет, он придет
Валентинов День-влюбленных день
Настает Валентинов День!
На белый снег под окном ляжет чья-то тень.
Но я пойму, что я вновь не один
Ведь он придет, он придет
Валентинов День - влюбленных день
Настает Валентинов День!
Кольцо тебе протяну - ты его надень
Ибо хранит нас Святой Валентин.
И сможешь ты в двух шагах руку протянуть
С моим путем должен твой пересечься путь
И снег идет, снег идет, серебрится ртуть
Летит февраль, кольцами звеня.
И снова нет никого под моим окном
Одна зима над тобой шевельнет крылом.
Так войди снег, белый снег, и за тем углом
Там, может быть, повстречаешь меня.
Припев.
Ведуча. Разом з природою співає
Душа закохана твоя.
І тільки серце б’ється дужче,
Здається, так би вічно йшов…
Якщо ти знаєш це, мій друг, -
Ти знаєш, що таке любов.
Ведучий. День Св. Валентина – свято, якого чекають усі: і ті хто вже кохає, і ті хто чекає на це прекрасне почуття. Традиція, згідно якої закохані в цей день обмінюються подарунками, валентинками: які символізують кохання, відданість, повагу один до одного. Так що ж це за свято?
Ведуча. За традицією – це свято всіх закоханих. Вважається, що саме в цей
день, 14 лютого, птахи вибирають собі пару. Раніше молоді люди робили це саме: дівчата писали свої імена на листочках, які потім складали в ящик, а юнаки виймали звідти по листочку, вибирали собі пару на весь рік. Пізніше це свято перейшло в традицію і стало однією з святкових розваг.
Ведучий. Свою назву “Валентинів день” отримав ще в ХУІ І ст., хоча святкували його набагато раніше. Вже давно вся Європа, а разом з нею і Америка святкує, 14 лютого День Закоханих.
(звучить музичний номер)
Ведуча. З приводу походження цього свята існує багато різних легенд. За однією з легенд, ще в давнину, християнський священик Валентин таємно обвінчав закоханих, за що 14 лютого був страчений.
Ведучий. А ось друга легенда Християнський проповідник Валентин, був осуджений за віру, і зате, що на очах у всіх зцілив незрячу доньку начальника в’язниці. За вироком суду його повинні були стратити 14 лютого. Напередодні страти він послав коханій ніжний прощальний лист, в пам’ять якого, тепер в день Святого Валентина закохані дарують один одному вітальні листівки в вигляді сердець, так звані “валентинки”, з найкращими побажаннями, освідченнями в коханні або з жартами.
Ведуча. А ось ще одна романтична оповідь з приводу цього свята. Святий Валентин, священик з містечка Терні (Італія), мав чудовий квітник. І в нього була звичка роздавати букети квітів закоханим молодим людям Священик Валентин повінчав не одну пару, і всі ці сім’ї жили у любові та щасті. І тому всі закохані приходили до нього по квіти. Священик Валентин встановив дату роздачі квітів – 14 лютого, а сам став заступником всіх закоханих.
Ведучий. Але скільки б не було легенд, для всіх нас 14 лютого залишається прекрасним святом, що дає можливість нагадати про силу і дієвість доброго слова і погляду, пересвідчитися у тому, як прекрасно жити у світі де перемагає любов...
(виходить Амурчик)
Амурчик. Мне праздник этот очень близок.
Любви всю жизнь я песнь пою.
И эту груду “валентинок”
От всего сердца Вам дарю! (бросает в зал)
Пусть сбудутся у Вас желанья!
Пусть жарко бьются все сердца,
И всем влюбленным мы желаем
Не расставаться никогда.
(Звучить музичний номер)
Ведучий. У Англії з 1300 року у цей день ворожать. Дівчата пишуть на папірцях чоловічі імена, заліплюють їх у глину і кидають у воду. Кулька, що спливає першою і приносить ім’я судженого,
Ведуча. Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте.
(Уривок із повісті В. Шекспіра „Ромео і Джульєтта”)
Джульетта. Меня ты любишь? Знаю, скажешь: «Да».
Тебе я верю. Но, хоть и поклявшись,
Ты можешь обмануть: ведь сам Юпитер
Над клятвами любовников смеется.
О милый мой Ромео, если любишь, -
Скажи мне честно. Если ж ты находишь.
Что слишком быстро победил меня, -
Нахмурюсь я, скажу капризно: «Нет»,
Чтоб ты молил. Иначе – ни за что!
Да, мой Монтекки, да, я безрассудна,
И ветряной меня ты вправе счесть.
Но верь мне, друг, - и буду я верней
Всех, кто себя вести хитро умеет.
И я могла б казаться равнодушной,
Когда б ты не застал меня врасплох
И не подслушал бы моих признаний.
Прости ж меня, прошу, и не считай
За легкомыслие порыв мой страстный,
Который ночи мрак тебе открыл.
Ромео. Клянусь тебе священною луной,
Что серебрит цветущие деревья…
Джульетта. О, не клянись луной непостоянной,
Луной, свой вид меняющей так часто,
Чтоб и твоя любовь не изменилась.
Ромео. Так чем поклясться?
Джульетта. Вовсе не клянись,
Иль, если хочешь, поклянись собою,
Самим собой – души моей кумиром, -
И я поверю.
Ромео. Если чувство сердца…
Джульетта. Нет, не клянись! Хоть радость ты моя,
Но сговор наш ночной мне не на радость.
Он слишком скор, внезапен, необдуман –
Как молния, что исчезает раньше,
Чем скажем мы: «Вот молния». О милый,
Спокойной ночи! Пусть росток любви
В дыханье теплом лета расцветает
Цветком прекрасным в миг, когда мы снова
Увидимся. Друг, доброй, доброй ночи!
В своей душе покой и мир найди,
Какой сейчас царит в моей груди.
Ромео. Счастливая, счастливейшая ночь!
Но, если ночь, - боюсь, не сон ли это?
Сон, слишком для действительности сладкий!
Ведучий. Сонети великого англійського поета У. Шекспіра допомагають закоханим освідчуватись у коханні.
(Студент у костюмі епохи У. Шекспіра читає сонет 116)
Сонет 116
Мешать соединенью двух сердец
Я не намерен. Может ли измена
Любви безмерной положить конец?
Любовь не знает убыли и тлена.
Любовь – над бурей поднятый маяк,
Не меркнущей во мраке и тумане.
Любовь – звезда, которую моряк
Определяет место в океане.
Любовь – не кукла жалкая в руках
У времени, стирающего розы
На пламенных устах и на щеках,
И не страшны ей времени угрозы.
А если я не прав и лжет мой стих, -
То нет любви – и нет стихов моих!
Ведучий. Француженки перед 14 лютого пришивають до подушки з чотирьох кінців листки лавра. Тоді, стверджують вони, ще у сні можна побачити нареченого.
(Музичний номер)
Ведуча. Ми пропонуємо подивитись, як у давнину на Україні освідчувались в коханні. (Звучить українська мелодія. Уривок із п’єси Г. Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”)
(Виходять Одарка та Уляна)
Одарка. Та вже ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Кандзюбі казала, щоб сьогодні сватів присилали.
Уляна. Ой, лишенько, сьогодні!
Одарка. Сьогодні, сьогодні! Чого тут відкладати. Постій, же доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите з ним любесенько. А ти не безумствуй, будь до нього приязна…
(Уляна залишається сама)
Уляна. Об чім мені з таким дурнем і говорити? Я не вмію…
(Вбігає Стецько, розмахує руками; роззявивши рота оглядає Оксану)
Стецько. Та й патлата! А що у вас є поїсти?
Уляна. Нічого, дурень.
Стецько. Брешеш – бо, як нічого! Батько казав: розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та вірша розкажи.
На курочці пір’ячко рябоє:
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
А чи підеш ти за мене, Уляно?
Уляна. Твій вірш такий, що і нічого не второпаєш. Ось послухай, що я тобі скажу:
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий,
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п’яна,
Щоб пішла я за Степана.
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти за Кандзюбу.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько. Поганий вірш. Хто тебе, нечистий, такого навчив. Не треба мені твого хотіння; підеш без нього. А ще батько казав, щоб ти не дрочилась.
Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд.
Стецько. Ей!.. чи Пріська, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та йди. Ось коли б ти була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма, я і підожду. А поки ще ласкаво просю: піди за мене!
Уляна. Я за тебе не піду. Геть від мене бридкий. (Дає гарбуза)
Стецько. Я ось батькові розкажу. А з гарбуза каші зварю.
(Стецько схопив гарбуза; побіг, підстрибуючи. Заходить Олексій)
Олексій. Здорово, Уляно. Нехай тобі Бог помога.
Уляна. (нахиляється до нього, обіймає) Олексійчику, мій голубчику! Я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, візьми мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!
Олексій. Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від щирого серця… дуже, дуже любив!.. і міняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?
Уляна ( все голублячи його ). Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперше на вулиці зійшлися. Не покинула б тебе ні за що на світі, що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує.
Олексій. Ти ж їй казала, що мене любиш?
Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й ні за кого не піду; так і говорити не дає. Та вже ж: на усе піду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останній разочок! (Обіймаються).
Уляна. Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Олексій. Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вічно я любити,
Бо ніяк мені не можна
Без тебе на світі жити!
Уляна. Я боюся зоставатись;
Вже і мати скоро вийде.
Олексій. Тяжко, важко розставатись!
Що ж?? Нехай же хоч і прийде, -
В ноги їй тут впаду,
Слізоньками обіллю.
Уляна. Станьмо ми ії молити,
Станьмо жалібно просити:
Разом. Не розлучай нас, мамо рідна!
Ой, дай пожити ще нам бідним!
Не пий, не пий ти нашої крові!
Не розривай між нас любові!
Уляна. Умру без тебе, Олексію!
Олексій. Собі я смерть заподію!..
Олексій. Горе, лихо і біда!
Не дають за мене!
Ой, Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
Уляна. Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Ведуча. Тема кохання є невичерпною в мистецтві, музиці, літературі. Приклад великого кохання, кохання на все життя є кохання Тетяни до Євгена Онегіна з прекрасного твору О. Пушкіна „Євген Онегін”. Зустрічайте Тетяну і Євгена.
(Лист Тетяни до Онегіна)
Я к вам пишу – чего же боле?
Что я могу ещё сказать?
Теперь, я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать.
Но вы, к моей несчастной доле
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня.
Сначала я молчать хотела;
Поверьте: моего стыда
Вы не узнали б никогда,
Когда б надежду я имела
Хоть редко, хоть в неделю раз
В деревне нашей видеть вас,
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, и потом
Всё думать, думать об одном
И день и ночь до новой встречи.
Но, говорят, вы нелюдим,
В глуши, в деревне всё вам скучно,
А мы… ничем мы не блестим,
Хоть вам и рады простодушно.
Зачем вы посетили нас?
В глуши забытого селенья
Я никогда не знала б вас,
Не знала б горького мученья,
Души неопытной волненья
Смирив со временем (как знать?),
По сердцу я нашла бы друга,
Была бы верная супруга
И добродетельная мать.
Другой!.. Нет, никому на свете
Не отдала бы сердца я!
То в высшем суждено совете…
То воля неба: я твоя;
Вся жизнь моя была залогом
Свиданья верного с тобой;
Я знаю, ты мне послан богом,
До гроба ты хранитель мой…
Ты в сновиденьях мне являлся,
Незримый, ты мне был уж мил,
Твой чудный взгляд меня томил,
В душе твой голос раздавался
Давно… нет, это был не сон!
Ты чуть вошёл, я вмиг узнала,
Вся обомлела, запылала
И в мыслях молвила; вот он!
Не правда ль? Я тебя слыхала:
Ты говорил со мной в тиши,
Когда я бедным помогала
Или молитвой услаждала
Тоску волнуемой души?
И в это самое мгновенье
Не ты ли, милое виденье,
В прозрачной темноте мелькнула,
Приникнул тихо к изголовью?
Не ты ль, с отрадой и любовью,
Слова надежды мне шепнул?
Кто ты, мой ангел ли хранитель
Или коварный искуситель:
Мои сомненья разреши.
Быть может, это все пустое,
Обман неопытной души!
И суждено совсем иное…
Но так и быть! Судьбу мою
Отныне я тебе вручаю,
Перед тобою слёзы лью,
Твоей защиты умоляю…
Вообрази: я здесь одна,
Никто меня не понимает,
Рассудок мой изнемогает,
И молча гибнуть я должна.
Я жду тебя: единым взором
Надежды сердца оживи
Иль сон тяжёлый перерви,
Увы, заслуженным укором!
Кончаю! Страшно перечесть…
Стыдом и страхом замираю…
Но мне порукой ваша честь,
И смело ей себя вверяю…
(Лист Онегіна до Тетяни)
Предвижу все: вас оскорбит
Печальной тайны объясненье.
Какое горькое презренье
Ваш горький взгляд изобразит!
Чего хочу? С какою целью
Открою душу вам свою?
Какому злобному веселью,
Быть может, повод подаю!
Случайно вас когда-то встретя,
В вас искру нежности заметя,
Я ей поверить не посмел:
Привычке милой не дал ходу;
Свою постылую свободу
Я потерять не захотел.
Ещё одно нас разлучило…
Несчастной жертвой Ленский пал…
Ото всего, что сердцу мило,
Тогда я сердце оторвал;
Чужой для всех, ничем не связан,
Я думал: вольность и покой
Замена счастью. Боже мой!
Как я ошибся, как наказан!
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюблёнными глазами,
Внимать вам долго, понимать
Душой всё ваше совершенство,
Пред вами в муках замирать,
Бледнеть и гаснуть… вот блаженство!
И я лишен того: для вас
Тащусь повсюду наудачу;
Мне дорог день, мне дорог час:
А я в напрасной скуке трачу
Судьбой отсчитанные дни.
И так уж тягостны они.
Я знаю: век уж мой измерен;
Но, чтоб продлилась жизнь моя,
Я утром должен быть уверен,
Что с вами днем увижусь я…
Боюсь в мольбе моей смиренной
Увидит ваш суровый взор
Затеи хитрости презренной –
И слышу гневный ваш укор.
Когда б вы знали, как ужасно
Томиться жаждою любви,
Пылать – и разумом всечасно
Смирять волнение в крови;
Желать обнять у вас колени
И, зарыдав, у ваших ног
Излить мольбы, признанья, пени,
Всё, всё, что выразить бы мог,
А между тем притворным хладом
Вооружать и речь и взор,
Вести спокойный разговор,
Глядеть на вас веселым взглядом!..
Но так и быть: я сам себе
Противиться не в силах боле;
Все решено: я в вашей воле
И предаюсь моей судьбе.
Ведучий. Кохання… Про нього мріють, його чекають. А коли прийде це прекрасне страждання, ця ніжна хвилююча любов, тоді людина відчуває себе щасливою. Кохання… Воно випромінює, воно окрилює, закохані перебувають у іншому світі. Кохання, любов – це джерело натхнення, радості. Людина підніма – ється на небачені творчі вершини.
(Звучить музичний номер)
Ведуча. Як зароджується кохання! Що відчуває людина, коли кохає?
Ведучий. Кажуть, що кохання й талант приходить не до всіх, що кохати – не тільки насолоджуватись, упиватись своїм щастям; кохати – це віддавати тепло, ласку, турботу найдорожчій людині.
Ведуча. Усі ми закохуємося, інколи розчаровуємося і знову кохаємо, бо світ тримається на любові. Перше кохання. Воно схоже на яблуневу гілочку цвіту, що щедро відкриває свої пелюстки назустріч сонцю.
Ведучий. Кожна людина на землі повинна шукати собі пару, свою половину для гармонійного, щасливого життя. Знайде її – буде щастя, а не знайде – приречена на самотність, а самотність не може бути щасливою.
Ведуча. А чи вміємо ми кохати? Чи спроможні взяти на себе цей важкий і солодкий тягар? Ось над чим замислимось, зустрічаючи весну. Світ кохання живий, він вічний. Тож чекаймо цього милого, сердечного вогню з вірою в диво кохання й мудрість людського серця.
Ведучий. Кохання – вічне почуття. У всіх народів і в усі часи. І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюди воно буде зрозуміле, тому що торка – ється найтонших струн людської душі.
(Звучить музичний номер)
Ведуча. Але однієї розмови про кохання мало, нам потрібен турнір. Турнір на честь прекрасних дам, на честь кохання.
Ведучий. А якщо турнір, то нам обов’язково знадобляться лицарі.
Ведуча. Зараз ми їх пошукаємо.
Ведучий. Що це означає “пошукаємо”? Невже ти маєш на увазі те, що в нас немає лицарів і їх потрібно шукати? Подивись у залу, тут їх більше, ніж достатньо. Ану, лицарі, підведіться.
(Всі юнаки, які є в залі – підводяться. Під звуки мелодії лицарі підіймаються на сцену разом зі своїми дамами)
Ведуча. Сьогодні наш турнір будете оцінювати ви, шановні глядачі, своїми оплесками.
Ведучий. Хлопці! Так вже повелося, що прекрасна половина людства – цінує в чоловіках насамперед розум, інтелект, інтуїцію. Не лякайтесь, вирішувати складні геометричні задачі не треба. Треба лише освідчитися своїй дівчині в коханні. На допомогу можна взяти рядки з віршів.
Володимир освідчується в коханні Насті рядками з віршу Вагифа Ібрагимова “Любимой”:
Когда, повернувшись,
Глядишь на меня,
Я взгляды твои
В чутком сердце храня,
Счастливее мига познать не могу,
Как дар драгоценный
Его берегу.
Юрій освідчується в коханні Юлії рядками з віршу Асєєва Миколи Миколайовича “Простые строки”:
Я не могу без тебя жить!
Мне в дожди без тебя – сушь,
Мне и в жару без тебя – стыть,
Мне без тебя и Москва – глушь.
Нет, я к тебе не привык, не привык,
Вижу и знаю, а – не привыкаю.
Может, действительно ты мой двойник,
Может, его я в стихи облекаю!
Олександр освідчується в коханні Ганні рядками з віршу Асана Джакшиликова “Глаза”:
Говоря заветные слова,
Мне в твои глаза не наглядеться.
Посмотрю – кружится голова,
И уже не успокоить сердце.
От твоей сердечной красоты
На меня загадочностью веет.
Если нет другой такой, как ты,
Сердце как же тут не оробеет?
Костянтин освідчується в коханні Наталії рядками з віршу Голодного Михайла Семеновича “Люби до смерти…”:
Люби до смерти,
Мне в любви
Конца не увидать.
Ты оттолкни
И позови,
И обними опять.
С тобой просидим вдвоем
С зари и до зари.
Люби до смерти, а потом
Коль можно… повтори!
Павло освідчується, в коханні Тетяні рядками з віршу Асаева Миколи Миколайовича “Не за силу, не за качество…”:
Не за силу, не за качество
золотых твоих волос
сердце враз однажды начисто
от других оторвалось.
Я тебя запомнил докрепка,
ту, что много лет назад
без упрёка и без окрика
загляделась мне в глаза.
Я люблю тебя, ту самую,
все нежней и все тесней,
что, назвавшись мне Татьяною,
шла ветрами по весне.
Нет, не сила и не качество
молодых твоих волос,
ты – всему была заказчица,
что в строке отозвалось.
Ведучий. За вашими оплесками ми визначили, що дуже гарні слова підібрали кавалери своїм дамам. Може хтось з них напише колись своїй єдиній такі слова, від яких розквітне все навкруги. Той, хто кохає – щасливець, а хто поки що не пізнав цього щастя, послухайте рядки з віршу поета Відаді « Там, где напрасно сердце ждёт…»:
Там, где напрасно сердце ждёт любви,
Оно увянет, сгинет, пропадёт.
Но и любовь там расцвести не сможет,
Где верности и дружбы не найдёт.
Будь преданным, но каждому не верь
И душу всем не открывай, не верь,
Товар души не выноси на рынок,
Где нет ему ценителей теперь.
Ведуча. Продовжимо нашу гру. Умови наступного конкурсу. Хлопці, уявіть собі що на сьогодні ви призначили побачення своїй коханій. Хтось дуже давно вперше подарував своїй коханій квіти. Якщо вам бракує слів, подаруйте квіти. Вони все скажуть замість вас. Адже квіти вміють говорити.
Ведуча. Так гвоздика промовляє: “Ти полониш моє серце!”
Ведучий. А нарцис: “Я дуже поважаю тебе”.
Ведуча. Орхідея: “Ти незвичайна, таємнича”.
Ведучий. Тюльпан гарний шепоче “Я хочу сказати про наше кохання всьому світові”.
Ведуча. А лілія: “Наше кохання чисте і вічне”. То ж подаруйте своїм дівчата квіти.
Ведучий. Чаруюча мелодія вальсу-тільки вона підносить закоханих до небачених висот.
(Пари закоханих виконують вальс)
Ведуча. Тільки людина, що любить, і яку люблять, може з такою глибиною і болем написати про таке велике і вічне почуття – кохання, без якого немислиме все наше життя.
(Звучить вірш Ж.. Превера „Эта любовь”)
Эта любовь
Такая неистовая,
Такая хрупкая,
Такая печальная
И такая нежная…
Она твоя,
И она моя,
И тог, кто ещё не родился,
И того, кто был прежде.
Остаётся любовь!
Как ослицы, упряма она,
Горяча, как желанье,
Жестока, как память,
Глупа, как раскаянье,
Холодна, словно мрамор,
Прекрасна, как утро,
Нежна и прекрасна,
И кажется хрупкой и зыбкой,
И с нами она говорит,
Не говоря ничего,
И в глаза наши смотрит с улыбкой,
И охваченный трепетом,
Я её слушаю,
Я ей кричу,
О тебе ей кричу,
О себе,
Умоляю её
За тебя, за себя и за тех, кто любил,
И за тех, кто ещё не любил,
И за всех остальных,
Я кричу ей:
Останься!
Будь там, где ты есть,
И где раньше была,
Умоляю, останься!
Не двигайся!
Не уходи!
Мы, которые знали тебя,
О тебе позабыли,
Но ты не забудь нас!
Одна только ты есть у нас на земле!
Так не дай нам холодными стать
С каждым днём удаляясь все дальше и дальше.
Протяни нам руку свою
И спаси нас.
(Звучить музичний номер)
Ведуча. А зараз, шановні глядачі, запрошую Вас прийняти участь у вікторині, переможці отримають призи.
(Вікторина)
1. Яка із відомих російських поетес була жінкою Миколи Гумільова? (М.Цветаєва, А. Ахматова, З. Гіппіус).
2. Чиєю жінкою була Любов Дмитрівна Менделєєва?
(Б. Пастернака, О. Блока, С. Єсеніна)
3. Якого поета любила Варвара Лопухіна, навіть коли вийшла заміж за іншого?
(М. Лермонтова, О. Пушкіна, С. Єсеніна)
4. Хто із російських письменників любив французьку співачку Поліну Віардо?
(М.Г. Чернишевський, І.В. Тургенєв, І.М. Салтиков-Щедрін)
5. З ким одружився О.С. Пушкін, назвавши її “Чистейшей прелести - чистейшим образцом” (з Г. Керн, Н. Гончаровою, А. Осиповою).
(Танцювальний номер “Кадриль”)
(Ведучий проводить конкурс з глядачами „Хто більше?”)
Необхідно заспівати один-два рядки сучасних пісень про кохання, в яких є жіночі і чоловічі імена. Перемагає той, хто виконає найбільше пісень.
Ведучий. Зараз ми прочитаємо початок прислів’я, а ви, шановні глядачі, повинні їх продовжити.
- Був би милий по душі … проживемо й в шалаші.
- Вірна любов ні вогні не горить … ні в воді не тоне.
- Де любов та рада … там і біди немає.
- Хто кого любить … той того й голубить.
- Хоч хліб з водою … зате милий з тобою.
- Любов зла … полюбиш і козла.
(Звучить музичний номер)
Ведуча. Оскільки у нас сьогодні день закоханих, я вважаю, що буде доцільно дати кілька порад закоханим.
Ведучий. Дівчина з майбутнім повинна уникати чоловіків з минулим!
Ведуча. Золушка може стати королевою, якщо буде повертатися додому не дуже пізно.
Ведучий. Гарна дівчина не повинна бути занадто розумною: це відволікає увагу.
Ведуча. Вкрай небезпечно пропонувати дівчині руку і серце, якщо в цей час знаходишся за кермом.
Ведучий. Надію на справжнє кохання не втрачай з ким заманеться.
Ведуча. Не сперечайся з юнаками – вони все рівно ніколи не бувають правими.
Ведучий. Цілую рученьки тільки.. Венері Милосській.
Ведуча. Ніколи не кажи своїй дівчині, що ти її не вартий. Нехай це буде для неї сюрпризом.
(танцювальний номер)
Ведучий. Любов – це вірна опора, провідна зоря в бурхливому морі життєвих незгод. Лише вона може вказати людині правильний шлях серед блукань та помилок. Любов окрилює людину, дає силу і наснагу у житті, ніби воскрешає її із забуття. Завдяки жінкам кохані чоловіки гори перевертають, дістають зірки з неба. Тож давайте і ми спробуємо закохатись.
Ведуча. Буває і нещасливе кохання, та не треба впадати у відчай. Любов жива. Вона – у скрипці, у подиху вітру, у посмішці, у слові. Це дивне почуття дане нам Богом. Бережіть його, адже коли людина закохана, тоді вона сильна, тоді дарує і іншим радість, надію, любов.
Ведучий. Всьому початок є любов...
А твердять: „Спершу було слово...”,
А я кажу вам знову й знову
„Всьому початок є любов”
Ведуча. Минуще все, любов лиш вічна,
Міліють ріки, душі і слова,
І лиш вона пронизує сторіччя,
Перецвітає й знову оживе
Ведучий. Мені здається, може, я не знаю -
Було і буде так у всі часи,
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської душі.
Ведуча. Любов – не кара, але і не гра
Вона не квітка, що зів’яне швидко.
Разом. Любов - це дар. І Бог сам вибира,Хто заслужив оце пізнати диво.
(Звучить пісня ”Валентинів день” )