Бережи превічні заповіти:
По собі лишити добрий слід
Ми – творці життя батьки і діти
Невмирущий мужній родовід.
Мета: виховати у студентів патріотизм, любов і повагу до Батьківщини, до рідної мови, до української родини.
Ведучий
Добрий вечір, дорогі друзі! Ми раді вітати всіх вас у нашому родинному колі! "Від родини йде життя людини", "Без сім'ї немає щастя на Землі", - так говорять у нас в Україні.
Ведуча
Кожному відомо, що серед усіх геніальних винаходів людства одне з найважливіших місць займає родина, сім'я.
Сім'я - святиня людського духу, благородних людських почуттів.
Ведучий
Бережем правічні заповіти:
По собі лишити добрий слід.
Ми - творці життя, батьки І діти,
Невмирущий, мужній родовід.
Студент
Бо в наш складний і суперечливий час - час великих соціополітичних, економічних та інших зрушень, найбільш стійким осередком збереження і виживання людини є родина.
Студентка
На всі світи і віки ти озирнись,
Де слово перше вимовив колись
Де пісня мамина і пестила, і гріла,
Ввійшла життям і в душу, і у тіло,
Живила серце соком калиновим,
А коли виріс, стала на порозі
Водою й хлібом з житньої зорі.
Не дай же їй сліпим метеоритом
Хай ще гарячим пролетить над світом,
Не дай умерти серед нас живих.
Хоч скільки б там не обсідало лихо,
Не дай забутися з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
Студент
Традиційна українська родина та, що склалася впродовж віків у середовищі українців. Коріння її сягає у глиб сивої давнини.
Студентка
Українці - то є назва славного народу,
Україна - то край славний, аж по Чорне море,
Україна - то лан пишний, і степи, і гори,
І як мені Україну щиро не кохати,
Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти.
Студент
Батьки є першовихователями своїх дітей, чималий виховний вплив на молоду поросль мають дідусі й бабусі, брати і сестри. Особливо вагомий вклад у виховання дітей вносять представники старшого покоління - бабуся і дідусь. У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід. Хіба можна уявити дитинство без бабусиної чи дідусевої казки?
Студентка
Я з дитинства пам'ятаю бабусині навчання.
Не лінуйся вставати та замолоду більше знати,
Їж, поки рот свіж.
Щоб людиною стати, треба працювати.
Студент
А мені дідусь і сьогодні приказує.
Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш.
Не копай другому яму, бо сам в неї впадеш.
Лінивий двічі ходить, а скупий двічі платить.
Студентка
Знати свій родовід, зберігати про нього нетлінну пам'ять - означає любити Вітчизну. Із школярських років ми вивчаємо свої корені. Кожен з нас склав свій родовід - родинне дерево.
Студентка
Українська традиційна родина - це золотий осередок суспільства, міць якого і стабільна опіка домашня над дітьми зумовлюють силу народу, нації, держави.
Студент
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі,
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
Ведучий
У родині людина виявляється в усіх іпостасях: немовля - дитина - підліток - юнак; дівчина - чоловік; жінка - син; дочка - дідусь (бабуся) - онук (внучка); і проживає різні форми стосунків, вироблення ідеалів. У родинних справах важлива участь кожного. Розуміння шляхів зміни потреб і стану родини є основною передумовою для вироблення толерантності, взаємозамінності, розуміння одне одного. Особливо це важливо зараз, у час переходу до ринкової економіки.
Студент
Батьки і діти, діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле
І не на день минущий — на віки.
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо ваша кров пульсує в нашій долі...
Батьки і діти... Діти і батьки...
Нам нічого ділить на спільнім полі.
Ведуча
Цінності родини — це подружня вірність і любов, оберігання цілості сім'ї, піклування про дітей старших, гостинність, культ предків, демократизм стосунків, розвиток самостійності та ініціативи.
У хорошій родині немає місця бездушності і жорстокості, брехні. Демократизм, гуманізм особистості розвивається в родині, у якій панує повага одне до одного. Родина спонукає дітей до створення власної сім'ї, вчить, як її побудувати. А той, хто здатний створити, подбати, дати лад своїй родині, спроможний побудувати, захистити державу.
Студентка
В українській родині змалку прищеплюється любов до праці. У сім'ях селян, робітників, ремісників батьки прагнули передовсім навчити дітей тому, що самі знають і вміють. І не дивно, що сама професія традиційно передавалася з покоління в покоління. Кожне село на Україні здавна славиться своїми майстрами - садівниками чи пасічниками, стельмахами чи ткачами, бондарями чи різьбярами, ковалями чи теслями, мулярами, шевцями, кравцями, гончарями.
Студент
У моїй родині всі з діда-прадіда - хлібороби. Мій батько мені ще малому говорив, що хліборобство є найголовнішою професією на землі, показував, як сіяти гречку, овес. Змалку я їздив з батьком на возі, на тракторі. То ж зовсім не випадково я обрав собі професію агронома і навчаюсь у нашому технікумі.
Ведучий
У давнину вважали, що хто неодружений, той проклятий Богом і не ввійде до раю. Тому нежонатих не було. Коли подружжя було бездітне, то брало на виховання дітей чужих, осиротілих, бо хто не мав дітей, той позбавлявся Божого благословення. Безрідному співчувають, бо він "немов верста на шляху: без роду, без племені, без захисту". "Ой я в чужім краю, я роду не маю, марно пропадаю", - журно мовиться в українській народній пісні.
Ведуча
Родинне коло вселяє в людину відчуття захищеності й домашнього затишку, життєвого оптимізму і впевненості в майбутньому.
Значення родинної солідарності та взаємо підтримки важко переоцінити, бо є, як кажуть, коли і з ким горе розділити і радість умножити.
Студентка
Єдине слово понад виднокраєм.
Один в нас біль, і спогади єдині,
Вертаючись додому, я щоднини
Через вікно в дитинство заглядаю.
Тут все моє блакитними словами
Записано у літопис шибок:
І батьків усміх, колискова мами,
Самотній клен, що на дощах промок.
Студент
Про ту красу, що над світами,
З бабусиних пригадую казок,
У ній, мов жар, відсвічують жоржини
І веснами буя рясний бузок.
З дитинства діда я не пам'ятаю,
Але його наука є в мені,
Він здавна заповів любов безкраю
До пісні, до калини, до землі.
Ведучий
Магічна, незборима сила кровного відчуття роду, рідної сім'ї має могутнє психологічне і генетичне підґрунтя. Храм української родини оспівано в піснях, прислів'ях, приказках.
Скрізь добре, а вдома найкраще.
Своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха.
Нащо клад, коли в сім'ї лад.
Де згода в сімействі, де мир і тишина,
щасливі там люди, блаженна сторона.
Ведуча
Суспільне й біологічне покликання родини - продовження роду. Тож діти є духовним осердям сім'ї.
Малі діточки - що ясні зірочки:
і світять і радують у темну ніченьку.
Де діти, там і радість.
Основою сім'ї є люблячі чоловік і жінка та їхні милі серцю діти.
Чоловік та жінка - одне ціле, один дух.
Сім'я тримається і на чоловікові і надто - на жінці.
Чоловік у домі - голова, а жінка - душа.
Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.
Студент
Народ у своїй творчості (казках, піснях, прислів'ях, приказках) послідовно обстоює думку, що кожна сім'я повинна мати багато дітей: "Ой де куточок, то там синочок, а на печі то дев'ять дочок".
"Сім синів годую, всім щастя готую".
"Один син - не син, два сини - пів сина, три сини - ото тільки син".
"У кого дочок сім, то й щастя всім".
Студентка
На жаль, у сучасній Україні багатодітні сім'ї, у силу різних суб'єктивних і об'єктивних причин - це рідкість. Хоча у нас багато студентів з багатодітних сімей.
Наприклад, у нашій сім'ї - троє дітей, у батька мого - троє братів і дві сестри, у матері моєї - чотири сестри і брат. Якось я порахувала, що двоюрідних братів і сестер у мене ЗО.
Ведучий
Життя завжди наділяє матері більше турбот. Недаремно каже народне прислів'я: "Жінка підтримує в хаті три стовпи, чоловік - четвертий".
Ведуча
У чудову весняну пору після Великодня, у другу неділю травня, щорічно український народ відзначає величне свято - День матері.
Відзначення цього свята будить громадську думку і нагадує про нагальну потребу кожного заглибитись у духовну культуру українського народу, щоб, обпершись на її цілющі невичерпні джерела, відродити культ Матері, традиційний статус української родини з її взаємною повагою, подружньою вірністю, пошаною до батьків, людей старшого покоління, до материнського покликання жінки, її ролі у створенні та захисті домашнього вогнища.
Студент
Гей, заграйте гори, зашуміть діброви,
Приберіться, ниви, красно та багато, -
Зажурчіть потоки, заведіть розмови
Про святочну днину, про велике свято.
Заспівайте гучно в тихім гаю, птиці,
Гомоніть з вітрами, польовії квіти,
Задзвеніть дзвіночки, рожі, всі косиці,
Заспівайте хором, українські діти!
А кому ж то грати та кому співати?
Знає се дитяче чистеє серденько:
Нині твоє свято, наша рідна мати,
Будь благословенна нинішньої днини.
Ведучий
Серце матері добре і щире. А тому і кажуть: "До людей - по розум, до матері - по серце". Для кожної дитини мати серед усіх людей наймиліша, найближча. Пісня її - найкраща ("Найдорожча пісня, з якою мати колисала"). У релігійній сфері вона - Мадонна, Богородиця.
Ведуча
Любов матері до дитини найсильніша в світі, найбільша, найсвітліша. Мати готова зробити все, щоб її дитина була щасливою. Про безмежну материнську доброту, всепрощаючу любов і самопожертву складено легенди.
Ведучий
У матері був єдиний син - дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула; по краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочку. Виріс син - ставний, гарний. Одружився з дівчиною предивної, небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила молода дружина свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло красуню. Каже вона чоловікові: "Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на повільному вогні".
Не здригнулося серце в грудях у сина, зачарувала його небачена краса дружини. Каже він матері: "Наказала мені дружина вбити вас, мамо, вийняти з грудей ваших серце і спалити на повільному вогні. А не послухаю - піде від мене дружина. Не можу я жити без неї, не можу не послухатись!.." Заплакала мати й відповідає синові: "Ну що ж, роби так, як велить серце".
Пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, вийняв з грудей серце. Поклав на жар. Спалахнув сучок, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла. Скрикнув син, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: "Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось біля вогнища, приклади до обпеченого місця, а до подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш..."
Заридав син, схопив гаряче материнське серце в долоні, уклав його в розкраяні груди, облив гарячими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою невичерпною і величезною була любов материнська, таким всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що воно ожило, закрилися розкраяні груди, підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей. Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими, стали двома могилами високими.
Ведуча
Найдорожчій у світі людині - матері - українські поети, композитори, художники присвятили свої найкращі твори
Ведучий
Потяг до прекрасного, ідеального - органічні риси ментальності українців, осердя яких - чиста й висока душа матері, її слова, краса ніжної пісні, яка стала визнаним символом моральності, духовної краси українців.
Через міцну родину, тісні міжпоколінні сімейні стосунки, де шанувалися старші, батьки, інваліди й немічні, пролягають шляхи національної культури нації. Естетична культура народу яскраво виявляється у всіх жанрах мистецтва, зокрема народного, прикладного: через білу вишиванку (символ чистоти серця), червону нитку рушника (любов), через яскраві квіти декоративних речей, навіть розмальованої печі (веселковий "рай душі" людини) простежується високість, благородство, краса слова і серця жінки - українки, яка поряд з чоловіком, разом з дітьми творить і творитиме духовний дивосвіт.
З давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами і обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій свого народу, своєї родини.
Берегиня - це наша оселя і вогнище. Згідно з повір'ям наших далеких предків вогонь символізував достаток і міць родинної спілки. Ось чому постійно вели догляд за ним, називаючи поетичним словом "берегиня", тобто берегти, оберігати.
Ведучий
Проводжають батьки своїх дітей у далеку дорогу життя. На згадку про батьківську домівку дарують їм колосся пшениці, гроно калини, грудочку землі, вишитий рушник. Кожен батько і мати мріють бачити дітей господарями своєї землі, свого краю, своєї Батьківщини, щоб діти завжди повертались до батьківського гнізда, до того місця, де народилися, шанували і берегли традиції рідного краю.
Ведуча
Калина - символ України, родинності. Побудувавши нову хату, новий господар на новому обійсті садить кущ калини як символ краси, достатку й радості, "щоб діти велися", "щоб калина наших дітей колисала".
Студентка
У полі калина, у полі червона,
Хорошенько так цвіте,
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Бо багато нас є.
Ведучий
Де б ти не був, у яких краях не мандрував, які прекрасні дороги не стелились тобі, але найдорожча дорога до рідного дому, до рідної оселі, де ріс Із найдорожчими тобі людьми.
Студент
Батьківський заповіт
Ти можеш навчитись чужому звичаю
І мову чужу, наче пісню, завчить.
Але і в раю не знайти тобі раю,
Якщо ти не будеш Вітчизною жить!
Якщо позабудеш стежину до хати,
Яку дитинчам навпростець протоптав,
І матір, і рід свій, і слово крилате,
То, значить, чужинцем бездушним ти став.
Чужинцем не тільки для рідного роду.
І навіть для тої нової землі,
Для друзів нових, що тебе у негоду,
Пригріли ласкаво у власнім теплі.
І, наче прокляття, в нову ти родину
Внесеш свого серця закалець черствий.
Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,
Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.
Ти дітям і правнукам мусиш віддати
Живуче коріння - свій батьківський рід, -
Тоді їх ніяким вітрам не зламати,
Ніякій негоді не стьмарити світ.
(Я. Братунь)
Ведуча
Одним з найбільших скарбів, які успадкував наш народ від своїх предків, є його рідна мова.
Студент
Бо мова - це душа народу,
Народ без мови не народ
. Вона для нас як сонця блиски,
Що крають ночі каламуть...
її ми чули ще з колиски, -
То як же мову цю забуть!
Ведучий
Мова - оберіг здоров'я, міра духовності, знань, краси людини. Мова єднає родину, народ, державу. У мові - пам'ять народу.
Студент
Ми завжди нестимем гідно
З роду до роду –
Мову нашу. Слово рідне -
Стяг свого народу.
Ведуча
Сім'я завжди була хранителькою національних ідей, звичаїв, рідної мови, етнічної культури, неповторної національної самобутності. Не випадково вороги української державності всіляко намагалися денаціоналізувати українську сім'ю, прищепити їй комплекс неповноцінності, позбавити її сили духу, здатності передавати народний досвід виховання із покоління в покоління.
Студент
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Державу Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка, як нації крила.
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду й до роду -
Як вищу красу і життєву основу.
Залишимо Слово, ім'я своє, мову.
І будем нести у Прийдешнього весни,
Як скарб найдорожчий, все світле і чесне,
Історію нашу, що писана кров'ю,
Легенди Карпат і казки Придністров'я.
І те, що святим було в щасті і горі, -
Під небом високим - незгаснії зорі,
Вогонь "Заповіту", і батьківську віру,
І честь - за вітчизну іти на офіру.
.
Ведучий
Височать могили в Україні... Братські і безіменні. Є у нас могили кіммерійські, скитські та сарматські. Збереглися могили козацькі, гайдамацькі та навіть могили стародавніх русичів. Звеличувані поетами і письменниками, оповиті легендами, що передавалися з роду в рід, оспівані народом...
Тут знайшли довічний спокій ті, хто найбільше прислужився народові, хто в січах кривавих за діло праведне, за волю свого народу віддав життя. Чекали їх, плакали за ними, за своїми рідними, матері, вдови і сестри; горе своє сльозами обмивали.
Студентка
Прислухаймось до шелесту тополі,
До хвилі непокірного Дніпра,
Блаженне слово, вічне слово - воля
Пригріти в серці кожному пора.
Згадаймо покалічені дороги,
Чужинські орди, злючені до дна,
Величні битви, сповнені тривоги,
Де болем світять рідні імена.
Ведуча
Традиційна родинно-побутова культура нищилась тоталітарним імперським режимом через безкінечні репресії в Україні, геноцид, насадження чужої ідеології. Система, яка вимагала від кожного офіційних доносів на своїх рідних і близьких, культивувала сімейну зраду, глушила почуття роду, витравлювала зі свідомості молоді пам'ять про своїх предтеч, стимулювала такі аморальні явища як зневажливе ставлення до рідного народу, мови, нехтування народними звичаями і традиціями.
Студент
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп'ято й знищено не раз,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Студентка
Жахливим злочином проти українського народу став штучний голод 1932-33 років.
Ведучий
Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці, просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавах промерзлих вокзалів, поодинці І сім'ями, вимирали роди, села Голод забирав тих, хто за шмат хліба насущного не стежив І не доносив на брата, не виривав останнього окрайця з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, красти, вбивати, аби вижити.
Студент
Це остання хлібина, остання...
Очі горем налиті вщерть,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання.
Після неї - голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку,
Пильно дивиться дітвора –
Тату, їжте оцю шкуринку
Майте жалю до нас краплинку –
Умирати вже вам пора ...
Взяв шкуринку дідусь І плаче
І стареча рука тремтить ...
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче,
Б'ється рівно І хоче жить ...
Стали кожному крихти в горлі
Спазми в горлі .Немає слів
А над хатою - клекіт орлій
А на вигоні - трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів...
Ведучий
Голод 1933-го набирав своїх нечувано жахливих кривавих обертів, він доводив людей до того, що вони, втративши все, що закладено в них природою, кидалися один на одного, вбивали, займалися людоїдством, матері м'ясом своїх дітей годували тих, хто ще дихав.
Студентка
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку
— Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті
Застукало серце, різнуло ой горе Це ж гості до мене
Та чим же я буду вітати - і ще ж не вварився синочок
Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько
Гостей вона просить проходить, сама ж замикає за ними
Проходять солдати у хату, один з них писати сіда
два Інших стоять коло печі, а два при рушницях на дверях
- Ну, як же живеш, молодице7 Показуй, що вариш-готуєш -
Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається тихо
Горщок витягають Із печі, в нім скрючені пальчики видно
Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається чудно
Знаходять обрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається страшно.
- Ну, як же живеш молодице Чого ти мовчиш, не говориш?
Отак і живу я...- та й змовкла Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий - Та так і живу, - проспівала
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось ?
Ви хочете їсти - Сідайте .Між вами і я молодая.
Повірите, люди, їй-богу - отак тільки тут полоснула –
затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, - їй-богу...
Отак і живу, - проспівала - Отак удова молодая, -
І раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала .
Очима так дико по хаті І кинулась вся до синочка,
голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;
заплакала б тяжко - не може, лиш б'ється об піл головою:
- Синочку, дитя моє любе Ой що ж я з тобою зробила! –
Солдати підводять нещасну, й освіжають водою
А писар все пише, все пише - та сльози писать заважають
(П. Г .Тичина)
Ведуча
Україна - це велика і бездонна могила. Немає їй ні початку, ні кінця .Ніхто неспроможний виміряти її глибину її нам копають уже століттями, і її заповнюють кожного разу мільйонами. Можна лише дивуватись, як ми вижили, потоптані і розстріляні
О. Довженко 6 листопада 1945 р з болем у серці писав на сторінках свого щоденника :"Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І це ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю. Себто, коли ми додамо мільйони два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали перед війною півтора мільйони з Західної України, та й зараз висилають немало. Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків дітей своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни, з початку Великої Жовтневої соціалістичної революції, вона втратила, крім мільйонів загиблих у боях і політичних засланнях, ще шість мільйонів від голоду в урожайний 1932 рік .За двадцять з лишком довоєнних років у ній не прибавилося населення, хоч і стояла вона майже на першому місці в Європі за народжуваністю. Зараз вона важко, коли не смертельно, поранена. Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає жоден народ у світі...".
Ведучий
Окрема трагічна сторінка нашої родини - українська еміграція. На протязі недавньої історії Україна пережила кілька хвиль переселення українців в інші краї. Перша значна хвиля припадає на 18 століття, на час знищення козацького устрою та Запорізької Січі . Українці переселилися на Кубань, у турецькі володіння. Згодом із західних земель до Америки виїхало чимало українських родин. Після повалення УНР - нова хвиля еміграції, а після другої світової - ще одна.
Студентка
О Україно, о рідний краю,
Дитинства півзабутий теплий сон!
Чи знаєш ти, що я один вмираю
Серед оцих чужих сосон?
Чи знаєш, що в чужій землі спочину,
А за свою молюсь довік життя?
Чи зрониш ти хоча б одну сльозину
За тих, що вмерли і пішли у небуття?
Студент
У вечірню зимову хвилину
Ви думками згадайте мене.
І до вас я душею прилину.
Бо розбудить ваш спогад мене.
А як вістка прийде з України,
Що вже вільна страждальна земля,
Що воскресла з тяжкої руїни
Самостійна держава свята,
То до мене, на мою могилу
Тую вістку мені принесіть.
А мармуровую плиту похилу
Синьо-жовтим прапором вкрасіть.
Заспівайте тоді "Ще не вмерла",
Хай почує зболіла душа -
З очей скотяться радості перла
На могилу як рання роса.
Ведуча
Нині за межами України мешкає понад 10 мільйонів українців.
Значні українські поселення розташовані в країнах, що межують з Україною. а також у США. Канаді. Австралії, Аргентині, Бразилії, Німеччині, Франції. Англії, Великобританії та інших країнах світу.
Скрізь українці горнуться одне до одного. Вони об'єднані у Світовий конгрес вільних українців, будують свої церкви і школи, створюють культурні товариства, випускають українські газети, журнали, книжки. Українська діаспора всіляко допомагає сьогодні своїй родині - Україні стверджувати незалежність держави.
Ведучий
Утверджувати незалежність це значить здолати злидні, відчаї,розпуку, не дати загинути родинним зв'язкам, забезпечити старість. Непоодинокі випадки, коли діти стають сиротами при живих матерях. Не тільки соціальні чи матеріальні причини, а злидні моральні, духовна убогість призвели до втрати людської гідності, а з нею - й почуття матері.
Ведуча
Утверджувати незалежність - це значить повернути здоров'я нації, це значить, що на українській землі кількість народжених повинна переважати померлих.
Чорнобильська трагедія вдарила народ у саме серце.
Студент
Ніколи ніхто не буде точно знати, скільки людей загинуло від радіаційного опромінення. У кілька разів зросли захворювання на рак щитовидної залози, легенів, шлунка, на лейкемію. Смертоносний атом посіяв вічну і постійну тривогу за майбутнє народу, за долю дітей і наступних поколінь.
Ведуча
Не говори, що згине Україна,
Топтати віру праведних не смій,
Бо прийде час, поставлять на коліна
Нікчемних вбивць, грабіжників, повій.
Ведучий
Народ мій є !Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників - заброд!
Ведучий
Здається, тільки вчора відбувалися події, пов'язані з утворенням незалежної держави, а вже ровесники нашої держави пішли до школи. |Невирішених проблем у нас нині надто багато. Ми, сини і дочки України, повинні по-справжньому напружити сили, поєднати досвід і розум суспільства щоб разом побудувати справді незламну державу.
Студент
Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім: "Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!"
Студентка
Я вірю в істину, далеку і химерну,
До неї йду крізь сутінки густі,
До тих широт, де на добро поверне
Родина, що не вмре і на хресті.
Ведуча
Дорога родино! Нехай слова і пісні милозвучні для вас лунають знов і знов, хай будуть в серці нерозлучні добро, надія, віра і любов.
Ведучий
Хай вам сміється доля журавлина, поля розлогі колосом цвітуть, нехай червоні ягоди калини щасливу вашу осягають путь. Здоров'я - від води джерельної, багатства - від землі святої, а ще любові, ласки Божої, родино, ми бажаємо всім сьогодні.
Студент
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром!
Студентка
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Ведучий
Хай роки минають,
Мов хмари осінні,
Лишаючи в серці
І в пам'яті слід.
Ведуча
Хай наша держава
Вічною буде,
Хай славиться вічно
Вкраїнський наш рід.